До чистих джерел ріднокраю

Тема: Література рідного краю. Світлини памяті поета Леоніда Коцара.
Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю поета-земляка Леоніда Коцара; розвивати в них навички аналізу ліричного твору; виховувати любов до малої Батьківщини, до своєї родини, повагу до людей праці.
Обладнання: мультимедійна дошка, портрет Л. І. Коцара, виставка збірок поета-земляка, аудіозаписи пісень на слова Леоніда Коцара.
Епіграф: Родинне вогнище – нестримне.
Його ніколи не згасить.
Я все життя той жар нестиму,
Що животворно пломенить.
Л. Коцар
Хід уроку
І Оголошення теми, мети, завдань уроку
ІІ Актуалізація опорних знань
Слово вчителя: Наша земля  - колиска славних українців: родини Тобілевичів, поета, прозаїка, Заслуженого журналіста України Віктора Олексійовича Погрібного. Але сьогодні на уроці ми згадаємо ім’я  нашого земляка Леоніда Коцара. Цього літа Леонід Іванович, недожнивувавши на своєму співучому полі, відійшов у вічність, але залишив теплі спогади про себе, світлини своєї душі – поезії. У його творах домінують біль і любов. Біль за непоправними втратами і любов до своєї землі, родини, незабутньої матері і, звичайно ж, коханої.
Для збору матеріалів про життя і творчість Леоніда Коцара було створено групи «Краєзнавців-біографів», «Дослідників-літературознавців» та «Декламаторів»
ІІІ Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Слово вчителя: Надаємо слово першій групі, яка збирала цікаві матеріали з біографії Леоніда Коцара.
Слайд №1 (портрет Л. Коцара)
«Краєзнавці-біографи»: Леонід Іванович Коцар народився 26 серпня 1953 року в селі Павлівка Мар’янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Батько майбутнього поета Іван Гаврилович на той час працював бригадиром у колгоспі, мама Олена Степанівна була ланковою. Крім Леоніда, в сім’ї підростав ще старший брат Володимир.
Слайд№2 (фотографія с. Павлівка)
Декламатор:                        Мені щоночі Павлівка болить
Сумним повноколосим житнім полем
З мого дитинства. Та й буя щомить –
Аж котить хвилі ген за видноколо.
Жита шумлять про сиву давнину,
Про весь мій рід, що пестив рідну землю,
Що знає смак терпкого полину,
Що знає ціну золотавим зернам.
Тут батько стежку торував свою,-
Він був завжди «на ти» зі стиглим полем,
Щожнив звитяжив, ніби у бою,
Успадкувавши хліборобську долю.
Неподалік і мама – ланкова,
Що бурякам чуби стинала справно,
Згадаю лиш – минуле ожива,
Вмить обізвавшись в серці болем давнім.
Слайд№3 (фотографія батьківської хати в с. Павлівка)
«Краєзнавці-біографи»: Дитинства гаптований слід залишився у невеличкій хатинці, що і нині є в селі Павлівка. Саме тут маленький Льоня зробив свої перші кроки, ці стіни ще й досі пам’ятають його перші слова.
Слайд №4 (Дідівська хата)
Декламатор:                 Дідівська хата, мов ясний причал,
До того поля горнеться донині,
З дідівських вікон світиться печаль,
Поскрипують у вічність ставні сині.
Та голос роду кличе звіддаля,-
Йому ніколи не підвести риски!
Отож ідеш назустріч журавлям:
Від сивини – до власної колиски.
Учитель: Чому дідівська хата стала «ясним причалом» для поета?
Що, на вашу думку, символізують журавлі у цій поезії?
Як ви розумієте слова «від сивини до власної колиски»?
Леонід Коцар вів «Щоденник душі». Ось який запис залишив поет про своє дитинство:
Слайд №5
Колиска мого дитинства
Золотавим промінчиком світить
Із глибини мого серця.
Чому, на вашу думку, «колиска дитинства світить золотавим промінчиком»?
Чи можна запис поета назвати віршем? Якщо так, то як називаються такі вірші?
Слайд №6 (Світлина «Стежка юності»: Л. Коцар зі старшим братом Володимиром та сестрою Тетяною на березі річки в с. Мануйлівка)
«Краєзнавці-біографи»: Юність Леоніда Івановича пройшла в селі Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області, куди родина переїхала з Павлівки, оскільки Івана Гавриловича призначили парторгом місцевого господарства, а пізніше головою колгоспу села Розсохуватка.
Слайд №7 (Світлина «Перші університети»: Л. Коцар в колі найрідніших людей)
У 1970 році Леонід Коцар закінчив Маловисківську середню школу №3,  директором якої на той час був Г. М. Перебийніс. Відомий в Україні педагог у своїй книзі «Школа над Виссю» згадує, що Леонід у шкільні роки був активними учасником літературної студії «Світанок» і вже тоді по-справжньому захоплювався поезією.
Слайд №8 (Портрет Г. М. Перебийніса)
Декламатор читає поезію «Осяяння душі», присвячену Г. М. Перебийнісу:

Мудрий вчителю, в сині досвітки
Ви засвітитесь памяттю знов.
І поділитесь своїм досвідом,
Бо та школа – найперша любов…
Ви, як скульптор – спочатку подумки
Образ учня вбачали без слів.
Не дивились ніколи з погордою
На колег своїх – вчителів.
Ви творили добро і крилили
Вихованців своїх малих.
Недаремно і душу вилили
До краплиночки всю у них.
Учитель: Як ви гадаєте,  чому автор вважає, що « школа – найперша любов», а вчителя поет порівнює зі скульптором?
Слайд №9 (Світлина «В медоплинних рідних степах»)
«Краєзнавці-біографи»: Після школи Леонід Іванович закінчив Тальнівський будівельний технікум, що на Черкащині, і повернувся до рідної домівки, де його чекала найрідніша у світі людина – його ненька.
Учитель: «Щоденник душі»
В надвечірї травня
Білою хустиною черемхи
Затріпотіла юність,
Відлітаючи навік від мене.
Чому, на вашу думку, юність відлетіла «білою хустиною черемхи» «в надвечірї травня»?
Слайд №10 (Світлина «Душі колосся золотаве»: Л. Коцар з дружиною та маленькою донькою)
«Краєзнавці-біографи»: Справжнє велике кохання Леоніда Коцара – це майбутня дружина Зоя Жирна, з якою стали на весільний рушник 14 серпня 1984 року. Після одруження молода сімя мешкала в селищі Новому. 23 червня 1985 року в них народилася донька Тетянка, яка стала ясним сонечком для татуся.
Слайд №11                          «Щоденник душі»
Учитель:                                   Коли сяйво твого кохання
Проникнуло в мою душу,
Весь світ забринів у ній
Весільною веселкою.
Слайд №12 (Світлина «Пора великого хліба»: портрет Л. Коцара)
Працюючи на будовах, інженером-геодезистом відділу капітального будівництва Кіровоградського ливарного заводу, Леонід Коцар все більше розумів, що його вабить поезія, тому став студентом філологічного факультету Кіровоградського педінституту, який заочно закінчив у 1985 році. Саме в цей час Леонід по-справжньому захопився поезією.
Слайд №13 ( «У маминій бузковій світлиці» Фотографія титульної сторінки першої збірки поезій Л. Коцара)
 «Дослідники-літературознавці» Перша збірка Леоніда Коцара «Мамина бузкова світлиця» побачила світ у 1994 році. Вона, мов оте дитя, стала на ноги і пішла у світ, дивлячись очима автора на його красу і неповторність, хвилюючись його турботами, вбираючи в себе багатство людських душ.
Слайд №14 («Цілюща вода з маминих долонь» На фото: Л. Коцар зі своєю родиною біля батьківської хати в с. Мануйлівка)
З маминої бузкової світлиці Леонід взяв із собою у поетичну дорогу неньчину ласку і добро – ту щиру зацікавленість і невтомність серця до буйноцвіття життя, що й знайшло відображення у його віршах, особливо в тих поезіях, які присвячені рідній неньці. Так трапилося, що мама Леоніда Івановича останні роки життя була прикута до інвалідного візка. Діти по черзі доглядали ще не стару, але тяжко хвору неньку. Смерть Олени Степанівни стала страшним ударом долі для майбутнього поета. Всю біль і гіркоту непоправної втрати автор передав у щемливих поезіях, присвячених світлій памяті матері Олени Степанівни. Ось одна з них:
Синій сум заліг, мов лід у серці,
Чим його зумію розтопить?..
Твої очі, мамо, два озерця,
Будуть вічно в спомині світить.
Погляд твій, - то памяті іскринки,
Погляд твій – то радість і печаль.

Мамо рідна, встань хоч на хвилинку,
Не відходь від мене в чорну даль.
Синій сум лежить, мов лід у серці.
І щемить воно, так болісно щемить.
Твої очі, мамо, - два озерця,
Вічно будуть у душі світить.

Звучить «Пісня про матір» (музика і слова Л. Коцара)
Учитель: «Щоденник душі»
Слайд №15
Ступаю стежками памяті
По маминій дорозі життя
І картаю себе за те,
Що завдав їй скільки болю і смутку
Серед квітучого буйноцвіття минулих років.
Слайд №16 («Сивий смерч» На світлинах: брат Володимир, титульна сторінка збірки)
«Дослідники-літературознавці»: Поема-реквієм «Сивий смерч» вийшла з друку в 1998 році. Це своєрідний літопис Чорнобильської трагедії, яка не обминула і родину Коцарів. Книга присвячена брату Володимиру, який як і Леонід в страшний час став на захист синього неба, колосистого поля, майбутнього нашої малечі. Саме тому невблаганна смерть обірвала його молоде життя 23січня 1996 року, дочасно спопеливши хліборобського сина чорним вогнем найбільшої катастрофи 20 сторіччя.
Коником зеленим
В сизу даль степів,
Ніби ласка нені,
Спомин відлетів.
Хоч у сон вернися,
Брате мій звідтіль…Літ моїх криницю
Не замулить біль.
Ось дитинства стежка
Вється круто вверх,
 А внизу в сережках
Бачу гілля верб,
Де ставок і греблі,
 Ряска на воді.
Приклад я із тебе
Брав малим тоді.
…У весняну пору
Трапив я під лід…
Відвернув ти горе
В чотирнадцять літ.
Скільки бід нестерпних
На моїм путі
Нищив ти дощенту
В роки молоді.
Слайд №17 «Щоденник душі»
Учитель: «Страшна звістка обвугленою гілкою постукала в мою душу. Той день став для мене темнішим за найтемнішу ніч, а дорога до отчого порогу стелилась безкінечним рушником невимовного смутку»
Як ви гадаєте, чому страшна звістка постукала в душу поета «обвугленою гілкою»?
Слайд №18 (Світлина «Співучий колос з батьківського поля» На фото: титульна сторінка збірки поезій Л. Коцара)
«Дослідники-літературознавці»: Третя збірка поета надрукована в 1999 році. Ця книга – ще одна сходинка, яку Л. Коцар подолав, піднімаючись до звабливої вершини Парнасу. І знову як і в попередніх книгах поет залишається вірним своїй темі болючих спогадів із життя родини. Адже ключовим твором цієї збірки є тетраптих «Дозрілі серпня колоски», присвячений памяті батька, який помер 29 грудня 1968 року.

Декламатор читає напамять одну з поезій цієї збірки.
Слайд №19 (Світлина: батько з синами)
Учитель: «Щоденник душі»
Вдивляюся в обличчя
Свого минулого і бачу
Батька серед спілих
Колосків пшениці
У білому капелюсі сьогодення.
Як ви гадаєте, чому поет бачить свого батька «серед спілих колосків пшениці»?
Слайд №20 «Жнива мого літа»
«Дослідники-літературознавці»: Таку назву має збірка Леоніда Коцара, яка вийшла друком у 2003 році. Ця книга вкотре підтверджує те, що поет, залишаючись самим собою, пишається власним родоводом, з любов’ю згадуючи рідних людей, своє кохання, розповідаючи читачеві про найпотаємніші думки.
Декламатор читає вірш із цієї збірки.
Слайд №21»Неспалимі мости»
«Дослідники-літературознавці»: Абсолютна більшість Леонідових поезій, представлених у «Неспалимих мостах», створена  під зодіаком щемких спогадів, бо й досі не відпускає його давнє минуле, часом накочують незабутні почуття від першого кохання, спомини про вчительку та рідне обійстя, де «лиш хвіртка схлипує тепер,- всі хазяї давно померли…»
Учитель: Що, на вашу думку, символізують «неспалимі мости»?
Слайд №22 «О, моя незрадлива пісне…»
Учитель: Л. Коцар був не тільки поетом, але й композитором. Він написав музику до своїх поезій «Мрії білий птах», «До тебе йду через роки», «Калиновий смуток», «Осінню мережані сади»… До 120-річчя театру імені М. Л. Кропивницького створив пісню «Джерело любові»
            Разом з Віктором Гаврилюком написав дві пісні: «Незгаснучий біль» та «Є в пісні пружних два крила».
            Засновник та незмінний редактор газети «Новенський вісник», член обласного літературного обєднання «Степ», член Національної спілки журналістів України.
Звучить запис пісні Л. Коцара «Мрії білий птах» (виконує Л. Коцар та А. Мєднікова)
Учитель: У чому сила поезій Л. Коцара?  У любові до родини, до рідної землі і у високій моралі. Давайте підведемо підсумки вивчення творчості нашого земляка і укомплектуємо схему «Поезії Л. Коцара»


«Діамант»
Чого навчає нас поезія Л. Коцара?

Пропонується кожному намалювати «діамант» (ромб, розділений на 9 клітинок) і розташувати в ньому дев’ять чинників в порядку їх важливості, значимості: у верхній клітинці «діаманта» - найважливіший, на думку кожного, чинник; у двох клітинках нижче – важливі…
Слайд №23 «…У вічну оселю»
Учитель: Останні роки життя поета були сповнені болю за непоправними втратами. Здоров’я, підірване Чорнобилем, все частіше турбувало сердечними ранами. І ось теплого літнього ранку 10 липня 2011 року в батьківській хаті, що в селі Мануйлівка, зболене серце зупинилося навіки.
На фоні музики пісні Л. Коцара «Скрипаль» декламатор читає поезію «Хвилина мовчання»:
В німому смутку посхиляєм голови.
Стожалий відчай в серце затече.
З тобою не побачимось ніколи ми,
Для нас ти був, як батькове плече.
Роки спливуть, мов журавлі у вирії,
За синє небо вигнутим ключем.
А втрати біль із душ своїх не вирвемо,
Він, як вогонь, щомиті нас пече.
Учитель:(запалює свічку біля портрета Л. Коцара.)

Не забудьте, не збайдужійте, тримайтеся наших духовних оберегів, з якими ви виростали і вийдете в широкий і тривожний світ. Завжди повертайтеся до родинного вогнища, бо немає кращої землі, ніж Україна, немає святішої любові, ніж любов до своєї родини. Тож несіть той жар родинного вогнища через усе життя, і нехай воно освітлює і зігріває ваші серця!
Підведення підсумків уроку
Домашнє завдання (на вибір):
1)      Побудувати розгорнуте висловлювання «Думки, навіяні піснями Леоніда Коцара»;
2)      Написати твір-роздум «Що я відкрив для себе в поезіях Л. Коцара»;
3)      Написати твір-наслідування – вірш або пісню.
Додаток №1  Мультимедійна презентація
Додаток №2  Аудіозаписи пісень Л. Коцара

Додаток №3 Публікація «Світлини пам’яті Л. Коцара»

Немає коментарів:

Дописати коментар