Мій портрет

Я вибрала долю собі сама,

І що зі мною не станеться,

У мене жодних претензій нема

До долі, моєї обраниці.

Л. Костенко

Мій портрет - наче український рушник, оздоблений квітами і зірками, птахами і виноградом, кольорова гама якого багата, як саме життя, бо я -  людина світлої і чистої душі, сучасна, трохи мрійлива, закохана у книгу, українське слово, схожа на пісню, виткану чи вишиту на полотні.

     Я – учитель творчий, наполегливий,  той, що завжди іде у ногу з життям, має свої принципи, сповнений безмежної любові до дітей, до всіх, хто не черствіє душею.

Я – друг надійний, вірний, який зможе підтримати у скрутну хвилину, підставить своє плече, стане дороговказом.

Я – наставник досвідчений, але здатний все життя вчитися у колег, друзів, зрештою,- у своїх учнів, той, що визнає свої помилки і прагне їх будь-що виправити.

Я – жінка, для якої сім’я – це те джерело, з якого завжди черпаю сили і натхнення для роботи, яка прагне кожну хвилину життя перетворити на свято.

Я – мама, для якої найвища цінність – дитина. Їй я повинна реально допомогти зрозуміти себе, підказати, яку життєву дорогу обрати, навчити долати перешкоди й боротися за своє щастя.

І так кожна сторінка мого життя вплітається яскравим візерунком у рушник жіночої  долі, символізуючи чистоту почуттів та помислів, глибину серця, вогонь душі схвильованої і враженої, бажаючи всім людям щастя і добра, злагоди і безмежної любові.