Мар’янівкою рідною живу

Мар’янівкою рідною живу,

Люблю простори сонячної Висі.

Метеликами в сні і наяву

Прилинуть роки, що пройшли в дитинстві.

Село моє – колиска для степів,

Що огорнули хати з усіх боків.

Залишились сліди моїх батьків

На цих стежках  - доріженьках широких.

На цій землі, що родить хліб  і пісню,

Талантів тут навік лишився слід,

Бо вчились тут й творили свої вірші

І Погрібний, і Коцар Леонід.

Тут верби в річку опустили  віти,

Радіють сонцю, вітру і дощу.

А біля хат буяють гарні квіти,

І чути запах свіжого борщу.

Тут поле колосисте шепче вітру,

Що буде гарний нині урожай,

І хлібороб всміхнеться радо світу,

І звеселиться сонцем рідний край!