Я вибрала долю собі сама,
І що зі мною не станеться,
У мене жодних претензій нема
До долі, моєї обраниці.
Л. Костенко
Мій портрет - наче український рушник,
оздоблений квітами і зірками, птахами і виноградом, кольорова гама якого багата,
як саме життя, бо я - людина
світлої і чистої душі, сучасна, трохи мрійлива, закохана у книгу, українське
слово, схожа на пісню, виткану чи вишиту на полотні.
Я – учитель
творчий, наполегливий, той, що завжди
іде у ногу з життям, має свої принципи, сповнений безмежної любові до дітей, до
всіх, хто не черствіє душею.
Я – друг надійний, вірний, який зможе
підтримати у скрутну хвилину, підставить своє плече, стане дороговказом.
Я – наставник досвідчений, але здатний
все життя вчитися у колег, друзів, зрештою,- у своїх учнів, той, що визнає свої
помилки і прагне їх будь-що виправити.
Я – жінка, для якої сім’я – це те джерело, з якого завжди черпаю сили і
натхнення для роботи, яка прагне кожну хвилину життя перетворити на свято.
Я – мама, для якої найвища цінність –
дитина. Їй я повинна реально допомогти зрозуміти себе, підказати, яку життєву
дорогу обрати, навчити долати перешкоди й боротися за своє щастя.
І так кожна сторінка мого життя
вплітається яскравим візерунком у рушник жіночої долі, символізуючи чистоту почуттів та
помислів, глибину серця, вогонь душі схвильованої і враженої, бажаючи всім
людям щастя і добра, злагоди і безмежної любові.
Ірина Анатоліївна, молодець, трудівниця,гарна жінка і вчителька!!!
ВідповістиВидалитиДякую, колего, за гарні слова!!!
ВідповістиВидалитиА ще додам:знаю так давно ( Боже, як давно), і роки не змінили . Залишилася такою ж щирою, доброю і відповідальною.
ВідповістиВидалити